Про книгу
Первісна людина витріщалася в порожнечу, суворо звівши брови, й Еміль думав, що вони з директором чимось схожі. І хоча ніколи досі йому не випадало битися, Еміль вирішив, що зараз мовчки зацідить Булдакову в носа. І якби він прислухався до настирливих криків мартина, стало б очевидно, що в пташиному голосі давно звучить справжнісінький жах. Воно було схоже на німий крик про допомогу того, хто тоне, але не може закричати, бо захлинеться.