Вітер у замкову шпарину

А потім, у Крессії та ще віддаленіших місцинах охоплених анархією королівств, багато тих скалічених хлопців приєдналися до Фарсона, Доброго чоловіка. На його обличчі, завжди такому кам’яному і незворушному, цей напівусміх виглядав дивно. Якби був дракон, він би спалив і татову щасливу монетку разом з усім! Шепіт вітру в високих гілках навколишніх дерев підвищився до нещасливого хору зітхань, немовби залізні дерева знали, що їхні довгі-предовгі життя підійшли до кінця.