Ідентичність

Шанталь приїхала туди у п’ятницю ввечері, щоб збути ніч наодинці, без Жана-Марка, який мав долучитися до неї наступного дня опівдні. Мірою того, як він підходив (кроком, який раптом зробився не такий швидкий), ота жінка, яку він вважав Шанталлю, ставала старою, бридкою і сміховинно інакшою. Але що за доля така жалюгідна — бути душею в тілі, виготовленому нашвидкуруч, де око не може дивитися на світ, якщо його кожні десять чи двадцять секунд не зволожує повіка! Якби її дитина не померла, Ідентичність прожила б там до кінця своїх днів.