Поклик

Тео збовтав у стакані рештки віскі, усе ще сподіваючись, що в особи позаду нього лишилася хоч крапля інстинкту самозбереження, але пощерблені нігті наполегливо й далі гладили голову, вимагаючи уваги. Дивно, що Віксена взагалі могла стояти на ногах, зважаючи на те, що туман оп’яніння так до кінця й не полишив організму. Напевно, там можна було знайти й криваві контракти студентів-надприродників, правда, дівчина уявлення не мала, де саме вони можуть лежати. Десять точок засяяли, стали на мить зображенням дуба й зрештою з тихим «пурх» розсіялися.