Кись

З повагою: Ноель Даат (noelledaath@mail.ru) АЗ Бенедикт надів валянки, потупав ногами, шоб зручно було, перевірив заслінку в печі, крихти хліба змахнув на підлогу – мишакам, вікно заткнув ганчірочкою, шоб не вихолодило, вийшов на ґанок і потягнув носом морозне чисте повітря. Сподобився раз Бенедикт лицезріти Варсонофія Силича у славі його: йшов собі мимо, аж раптом глип: стій, не пройдеш, малі мурзи дорогу перегороджують, на голубчиків визвіряються, а кого й кийком по спині огріють: не сунься. Бо одне, бач, діло – когось слухать, а зовсім інше – самому побачить: таки правда, не збрехали, то не Федір Кузьмич книги пише, а інші голубчики. То надворі легко науку одпрацьовувать, чи то тренувацця; бо як же ж санітарів учать?