До маяка

Вона гадала, що насправді він більше радів би, якби міг розповісти потім, що ходив з Ремзі не до цирку, а на Ібсена. Навіть вдивляючись у натовп, лінії, барви, кидаючи погляд на місіс Ремзі, яка сиділа біля вікна разом із Джеймсом, вона завжди була напоготові, на випадок якби хтось вирішив підкрастися та вп’ястися очима в її картину. Але ж скільки всього змінилося з того часу, Боже милий (Вона позасувала шухлядки); багато родин втратили рідних. Короткі слова, які розбивали, членували думки і, зрештою, не передавали ніякого змісту. “Про життя, про смерть, про місіс Ремзі” — ні, думала вона, нема чого сказати і нема кому.