Про книгу
Сара нічого не помітила, вона була страшенно заклопотана найважчою з проблем: як пристосувати власне розуміння порядку до моєї валізи-шафи, моїх паперів і моєї байдужості до її заготованих роз’яснень, що рясніють словом «наприклад». І не знає нічого, що він просто пішачок королеви, який несподівано закінчить партію. Але ще мав надію, що майбутнє зблизить будинки й людей, глухий до незрозумілого стану, який відчував — часом, на самоті — глибоко в душі як чужий і темний. Коли вони пішли, ніби проти волі, але зморені сном, спека заструменіла крізь двері передпокою та вікно зали.